У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.
— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!
І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.
этот стих я читал на втором литературном вечере (в полном объеме на сей раз), но получилось плохо. Честно говоря, лишь недавно проникнулся любовью к поэзии, а так, что называется, не вставляло.